Пластическая хирургия

Замість мами — нівелЮЮча юстиція » ANTURAZH

Про «ЮЮ» чув, напевне, кожен,хто ходить вулицями міста – про неї(радше проти неї) закликали плакатичи не кожному стовпі. Однак те, щопро ювенальну юстицію стали говоритименше, ще не означає, що вона кудисьзникла і перестала загрожувати мирномунаселенню. Що ж це за «модна» юстиція,вирішив з’ясувати «ANTURAZH».

Вимога часу? Так!

Автори закону та юристи запевняють з блакитних екранів, що проблема належить виключно до кримінального поля. В Україні діє розгалужена система захисту прав дітей, але діти, які скоїли протиправне діяння, зазвичай потрапляють під юрисдикцію органів кримі- нального правосуддя, стверджують адепти «юю». Проблема адекватної реакції держави й суспільства на ситуацію щодо правопорушень дітей та молоді особливо гостро постала в роки незалежності. Сьогодні чиновники не припиняють спроб запровадити гуманнішу систему роботи з дітьми, які в конфлікті із за- коном …

Ми погоджуємося, що з малолітніми злочинцями давно уже пора розставити всі крапки над «і», та при чому тут всі інші діти?

Навіщо тобі мама, коли у тебе є «юю»?

Якщо порівняти досвід країн, де ювенальна юстиція набула чинності, стає страшно від всюдисущого втручання держави. Узагаль- нено це можна пояснити так: у будь-який момент чиновник з соціальної служби може прийти до вас додому і забрати ваших дітей, знайшовши на це мільйон підстав – недостат- ньо кишенькових грошей даєте, бутерброди з «не такою» ковбасою поклали у ранець, чи ж насварили за пізнє повернення з диско- теки. Соціальний працівник може віддати ваших дітей кращим і багатшим батькам на усиновлення. За світовим досвідом, особли- во американським, ця система не підзвітна навіть найвищому керівництву країни! Тобто «розгул» соціальних служб не зможе зупинити жодне міністерство! Але давайте все за по- рядком. З юридичної точки зору, ювенальна юстиція – це сукупність правових механізмів (медико-соціальних, психолого-педагогічних, реабілітаційних і т.д.), спрямованих на за- безпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, які реалізує система державних і недержавних органів, установ та організацій. Ювенальну юстицію впровадили для того, щоб захистити неповнолітніх правопорушни- ків від суворості дорослих судів. Вважалося, що кожна дитина теоретично може виправи- тися за умови відповідних рішень судів та став- лення громадськості.

Перші ювенальні суди (читай: суди для неповнолітніх), запровадили за сприяння американських суфражисток на межі ХІХ та ХХ століть. Де-юре, ювенальна юстиція повинна не лише втілювати право- суддя щодо неповнолітніх правопорушників, а й здійснювати профілактику підліткової злочинності, злочинів проти дітей, забезпе- чувати соціально-психологічну реабілітацію неповнолітніх злочинців та жертв злочинів. Яка саме «профілактика» – не має значення.

Адже історія «ЮЮ» – це вже більше ста років «ефективної» роботи. Причому, гайки «ЮЮ» постійно лише підкручують і підкручують. У цивілізованій Франції сьогодні понад два мільйони сімей позбавлені батьківських прав – плач, не плач, а закон не на твоєму боці. А органи опіки ігнорують сам факт необхідності перебування дитини біля рідних батьків (що за «ЮЮ» окреслюють спеціальним, нівелЮЮ- чим терміном – «біологічних»). Якщо ви думає- те, що йдеться про якихось циган, то помиляє- теся – справа не в реальній неблагополучності цих сімей, а в тому, що навіть найменша провина батьків може стати підставою для по- збавлення батьківських прав. Якщо ввімкнути логіку, то можна зробити такий висновок: усі діти – потенційні злочинці, а, значить, усі батьки – потенційні вихователі злочинців (більше того, всі батьки – потенційні злочинці стосовно рідних дітей). І як бути? Правильно. Так, як рідна держава опікується розгалуже- ною системою інтернатів, ніхто не зможе. Чужі тьоті з дядями вбиватимуть у голови дітей ідеали свободи (право на анонімні аборти дівчаток 14-15 років), природної сексуальності і т.д. Можливо, я дещо гіперболізувала цю тезу, але, направду, хто ознайомився хоча б із про- ектами ювенального законодавства, не міг не подивуватися хитромудрим утопіям.

Ви цілуєте дитину?

Ми йде- мо до вас!

Органам опіки не обов’язково повідомляти вам про час вилучення дітей. Вони можуть зайти до вас додому з міліцією у будь-який мо- мент і примусово забрати дитину до притулку, не сказавши, до якого саме. Без жодного повідомлення батьків дітей можуть забра- ти просто зі школи чи садочка (щоправда, старші діти чомусь опікунів менше цікавлять). Якщо ви думаєте, що тільки сім’ї алкоголіків і наркоманів підлягають цим діям, то ви знову неправі.

Дитину не треба бити – досить буде заборонити їй гратись за комп’ютером, не експлуатувати дитячу працю – лише змусити її помити тарілку за собою, виявити надмірну любов – як, ви ще й досі цілуєте свою дитину? Заберемо! Важко зрозуміти, про що думають люди, які лобіЮЮть ці питання? У народі говорять про мільйонні відкати за усиновлення благополуч- них дітей. Що ж, не вдаватимемося до місти- фікацій… Лише хочеться попередити рідних законодавців, що розумні люди у таких умовах зовсім перестануть розмножуватися…

Ірина Березовська

Журнал ANTURAZH (Антураж)